Європа у пошуках ресурсів звертається до альтернативних варіантів, і одним з таких являються арабські країни, енергоресурси котрих здатні певним чином задовольнити ненаситні бажання старого континенту. Проте і між постачальником, і між посередником і між споживачем існують свої інетереси і кожний неофіційно переслідує свої меркантильні цілі.
За статистичними даними 2008 року потребу країн Євросоюзу на 38% забезпечили власні джерела, 24% - російські постачання газу,17% надає Норвегія, наступними у цьому переліку йдуть арабські країни, такі як, Алжир на 10%, Лівія 2%, Єгипет 1%, країни Перської затоки 1%. Крім цього на 3% газову потребу забезпечує Нігерія, і 4% інші джерела.
Характерною рисою енергетичного питання Європи є те, що вона не може виробити спільну політику щодо цього. Тобто кожна держава Європейського Союзу підписує окремо двосторонню угоду по поставці газу, замість того, щоб спільними силами вирішити це питання. Прикладом цього може бути те, як домовляється Європа в таких питаннях з «Газпромом».
Багато хто боїться такої залежності від Росії. Варто звернути увагу, що чим дальше на схід, тим більш залежними є держави Європи саме від цих поставок, на що всі звернули увагу при минулому газовому конфлікті і газові кризі в якій опинилась Болгарія і Словаччина.
В питаннях власної газової безпеки Європа має як один з варіантів звернення саме до арабських країн, як постачальників газових ресурсів.
Все ж одразу варто зазначити, що ЄС не володіє інтегрованою системою газопостачання і тому вона все ж не далеко може втекти від «Газпрому». До того ж певна кількість європейських держав постійно лобіюють інтереси цієї компанії.
Великі надії покладаються на вдале використання трубопроводу «Nabucco», як альтернативу і шлях поставок в обхід Росії. В перспективі постачальниками тут виступають Іран, Ірак, Єгипет.
Щодо Іраку, то тут активно веде свою гру Туреччина. Саме остання останнім часом активно займається переговорами з цією арабською країною щодо поставок. Був навіть підписаний меморандум про взаєморозуміння в постачанні іракського газу по трубопроводу.
Минулого року Європейський Союз виступив із планом «Trans-Arab pipeline». Основою цього діалогу є уже створена «Euro-Arab Mashreq gas centre» в Дамаску. Суть цієї ідеї полягає у поставках з Єгипту через Йорданію, Ліван і Сирію. Вже підписаний ряд договорів і проведені переговори, де вже навіть зазначений об’єм поставок в розмірі 7 мільярдів кубометрів щорічно зі сторони Єгипту. Цей проект планують підключити до «Nabucco». Окремі переговори на рахунок цього проводять між собою Єгипет і Сирія.
Проте навіть використовуючи увесь свій об’єм і потужність, «Nabucco» може пропустити щорічно 30 мільярдів кубометрів, в той час як апетити Європи складають 600 мільярдів кубометрів газу, і як говорилося раніше, в основному цю цифру покриває Росія, і вона збільшується, що не задовольняє Європу.
Додаткові поставки для «Nabucco» можна очікувати від держав Перської затоки, безпосередньо – Катар. Її залучення є не стільки ініціативою Європи, скільки корисливим розрахунком Бахрейну і Кувейту, котрі також зацікавлені в катарських поставках. Проте ідея і бажання залучити цей потенціал для європейського блага. За планом трубопровід від Катару буде проходити через Бахрейн і Кувейт, далі пролягати через Ірак і Туреччину де і стане частиною проекту «Nabucco».
Щодо сучасного найбільшого арабського постачальника газу в Європу, то на сьогоднішній день Алжир відмовився від участі у своїй видобувній галузі іноземних корпорації, чим насторожив Європу. Бували моменти коли Алжир підозрювали у співпраці разом з Росією заради штучного підвищення вартості газу.
Алжирський газ потрапляє до Європи по засобам трубопроводу «TransMed» вже більше 25 років. Відчуваючи серйозну конкуренцію зі сторони Лівії, Алжир почав модернізацію трубопроводу, заради збільшення пропускної здатності.
Існує ще один проект із залученням цієї країни. Суть полягає у проведені трубопроводу із Єгипту через Лівію, Туніс і Алжир, а далі направити потік через Марокко до Іспанії. Цим самим планується розширити споживачів північно-африканського газу. В основному ним користується Італія.
Щодо Лівії, то вона відносно недавно вийшла на цей ринок, враховуючи санкції ООН. Коли їх зняли, країна отримала можливість легально стати партнером Європи в рамках енергетичної сфери.
Якість лівійського газу висока, і транспортується він через Італію до деяких країн Центральної Європи, проте саме Апенніни є основним споживачем.
Офіційним заходом ідеї диверсифікації постачань газу був Євро-Арабський Газовий Форум котрий відбувся березні поточного року. На ньому було задекларовано, що для арабського світу є дуже важливим допущення до видобування газу і його реалізації європейських компаній.
Саме вони, на думку Європейського Союзу Газової Індустрії мають стимулювати таким чином інвестиції в арабські країни і прискорять модернізацію. Таким чином Європа хоче попіклуватися про вдалий економічний клімат, оскільки не може дозволити собі залишити це на руки арабських підприємців, враховуючи усю нестабільність регіону, маючи доступ до інфраструктури.
Європа впевнено називає арабський регіон важливим фактором диверсифікації ресурсів для континенту, і відповідно – важливим елементом безпеки. Тобто взаємозалежність і співпраця в газовій сфері між Європейським Заходом і Арабським Сходом є запорукою стабільного розвитку для обох на принципах досягнення миру за рахунок спільних економічних цілей та інтересів.
Згадується ідея, котру було оголошено під час зустрічі президента Росії Путіна і керівника Лівійської Джамагірії Кадаффі , щодо створення газового ОПЕК. Проглядається думка штучного регулювання ціни на газ і по суті зробити Європу залежною у будь-якому варіанті розвитку подій по вибору постачальника.
Якщо зробити висновок то можна сказати, що європейська енергетична безпека в сфері забезпечення газом стоїть перед великою кількістю питань і завдань. Європа боїться такої великої залежності від Росії, і саме тому диверсифікує постачальників, багато в чому гравцями тут виступають арабські країни, чий потенціал варто використовувати. Але на цьому ґрунті ведеться і невидима боротьба Росії, котра хоче контролювати практично усі можливі поставки в Європу.
Комментариев нет:
Отправить комментарий